Розвиток багатомодового оптичного волокна

Щоб задовольнити потреби мережевого зв’язку, з кінця 1970-х до початку 1980-х років країни енергійно розробляли багатомодові оптичні волокна з великим діаметром серцевини та чисельною апертурою (також відомі як волокна даних). ). У той час Міжнародна електротехнічна комісія рекомендувала чотири різні розміри серцевини/упаковки багатомодового волокна з градієнтним показником заломлення, а саме A1a, A1b, A1c і A1d. Діаметр сердечника/оболонки (мкм)/числова апертура становить 50/125/0.200, 62.5/125/0.275, 85/125/0.275 і 100/140/0.316 відповідно . Загалом, більші розміри ядра/упаковки призводять до вищих виробничих витрат, меншої стійкості до вигину та збільшення кількості режимів передачі, що призводить до зменшення пропускної здатності. На додаток до зазначених вище недоліків, багатомодове волокно 100/140 мкм має більший діаметр оболонки, який не сумісний з тестовими інструментами та з’єднувачами, і швидко більше не використовується для передачі даних, використовується лише для особливих випадків, таких як передача електроенергії. Багатомодове волокно 85/125 мкм також було поступово виведено з подібних причин. IEC SC 86Зустріч експертної групи GW1, що відбулася в Кіото, Японія, у жовтні 1999 року переглянула стандарт багатомодового волокна. У переглянутому проекті, опублікованому в березні 2000 року, багатомодове волокно 85/125 мкм було скасовано. Багатомодове волокно Corning 50/125 мкм, розроблене в 1976 році, і багатомодове волокно Lucent Bell Laboratories 62,5/125 мкм, розроблене в 1983 році, мають однаковий зовнішній діаметр і механічну міцність, але різні характеристики передачі, і конкурують у мережах передачі даних.