Подальший розвиток багатомодового оптичного волокна

Така ситуація зберігалася до середини та кінця 1990-х років. Останніми роками з безперервним підвищенням швидкості передачі локальної мережі багатомодове волокно діаметром серцевини 50 мкм привертає все більше уваги. З 1997 року локальні мережі розвиваються в бік 1 Гбіт/с, і багатомодове волоконно-оптичне волокно 62,5/125 мкм зі світлодіодами як джерелом світла не може відповідати вимогам із пропускною здатністю в кілька сотень мегабіт. У порівнянні з волокном 62,5/125 мкм волокно 50/125 мкм має меншу числову апертуру та діаметр серцевини, вищу пропускну здатність і може зменшити витрати на виробництво на одну третину. Тому промисловість у різних країнах запропонувала повторно запровадити багатомодове волокно 50/125 мкм. Після досліджень і демонстрацій Міжнародна організація стандартизації сформулювала відповідні стандарти. Однак, враховуючи, що значна кількість багатомодових волокон 62,5/125 мкм була встановлена ​​та використана в локальних мережах у минулому, стандарт IEEE802.3z Gigabit Ethernet визначає, що і 50/125 мкм, і 62,5/125 мкм багатомодові волокна можна використовувати як середовище передачі для 1 Гбіт/с Ethernet. Але для нових мереж, як правило, кращим є багатомодове волокно 50/125 мкм. Повторне впровадження багатомодового волокна 50/125 мкм змінило домінування багатомодового волокна 62,5/125 мкм на ринку багатомодового волокна. Дотримуючись вищевказаних стандартів, у вересні 1998 року Corning оголосила про запуск двох нових багатомодових волокон. Перший тип — InfiniCor300, який може передавати 300 метрів на довжині хвилі 850 нм і 550 метрів на довжині хвилі 1300 нм зі швидкістю 1 Гбіт/с відповідно до 62.5/ 125 мкм стандарт. Другий тип — InfiniCor600, який може передавати до 600 метрів на довжинах хвиль як 850 нм, так і 1300 нм зі швидкістю 1 Гбіт/с відповідно до стандарту 50/125 мкм.