Головна - Новини - Подробиці

Історія волоконно -оптичного спілкування

З давніх часів попит на спілкування між людьми між людьми ніколи не зменшувався. З проходом часу, від маяка до Telegraph, а потім до офіційної служби першого коаксіального кабелю в 1940 році, складність та точність цих систем зв'язку також постійно вдосконалюються. Однак кожен із цих методів спілкування має свої межі. Хоча використання електричних сигналів для передачі інформації швидко, відстань передачі потребуватиме великої кількості ретрансляторів через легке ослаблення електричних сигналів; Хоча мікрохвильова зв'язок може використовувати повітря як середовище, він також обмежений частотою носія. Лише до середини -20 століття люди зрозуміли, що використання світла для передачі інформації може принести багато значних переваг, яких у минулому не було.

Однак на той час не було дуже узгоджених джерел світла чи відповідних середовищ для передачі оптичних сигналів, тому оптична комунікація завжди була концепцією. Лише 1960 -х років винахід лазера вирішив першу проблему. У 1970-х роках Corning Glass Works розробило якісні, низькослабні оптичні волокна для вирішення другої проблеми. У цей час ослаблення сигналів, що передаються в оптичні волокна, вперше було нижчим, ніж 20 -ти децибел на кілометр (20 дБ/км), запропонований батьком оптичного спілкування з волоконною волокном, що підтверджує можливість оптичних волокон як комунікаційних медіа. У той же час напівпровідникові лазери, що використовують арсенід галій (GAAS) як матеріал, також були винайдені та широко використовувані у системах волоконно -оптичних комунікацій через їх перевагу невеликого розміру. У 1976 році перша система волоконно -оптичної комунікації зі швидкістю 44,7 Мбіт/с народилася в підземному трубопроводі в Атланті, США.

Після п'ятирічного періоду досліджень та розробок перша система комунікаційних волоконно-волоконно-оптичних комунікацій була запущена в 1980 році. Це перша система волоконно-оптичної комунікації в історії людини, яка використовує лазер арсеніду галій з довжиною хвилі 800 нанометрів як джерела світла, зі швидкістю передачі 45 мб/с (біти в секунду) і вимагає повторного використання сигналів кожні 10 кілометрів.

Друге покоління комерційних волоконно -оптичних систем зв'язку також було розроблено на початку 1980 -х років, використовуючи лазери Ingaas з довжиною хвилі 1300 нанометрів. Незважаючи на те, що на системах ранньої волоконно-оптичної комунікації вплинули проблеми з дисперсією, винахід волокна з одномодом у 1981 році подолав цю проблему. До 1987 року швидкість передачі системи комерційної волоконно -оптичної комунікації досягла 1,7 ГБ/с, майже в сорок разів швидше, ніж швидкість першої системи волоконно -оптичного зв'язку. Проблема одночасної потужності передачі та ослаблення сигналу також була значно вдосконалена, що вимагає відновника для посилення сигналу з інтервалом 50 кілометрів. Наприкінці 1980 -х рр. Народження EDFA було віховою подією в історії оптичного спілкування. Це забезпечило пряме оптичне реле у волоконно-оптичному зв'язку, що робить можливу швидкісну передачу на великі відстані та призводить до народження DWDM.

Система волоконно-оптичного зв'язку третього покоління використовує лазери з довжиною хвилі 155 0 нанометрів як джерела світла, а ослаблення сигналу зменшено до низького, як 0. 2 децибели на кілометр (0,2 дБ/км). Раніше системи волоконно -оптичних комунікацій з використанням фосфідних лазерів галійного арсеніду часто стикаються з проблемами розповсюдження імпульсу, але вчені розробили відмінні дисперсійні зміщені волокна для вирішення цих проблем. Ці волокна мають майже нульову дисперсію при передачі 1550 нанометрових світлових хвиль, оскільки вони можуть обмежити лазерний спектр в один поздовжній режим. Ці технологічні прориви дали змогу швидкості передачі системи волоконно-оптичного зв'язку третього покоління, щоб досягти 2,5 ГБ/с, а відстань між ретрансляторами може досягати до 100 кілометрів.

Система волоконно -оптичної комунікації четвертого покоління вводить оптичні підсилювачі для подальшого зменшення потреби в ретрансляторах. Крім того, технологія мультиплексування довжини хвилі (WDM) значно збільшує швидкість передачі. Розробка цих двох технологій призвела до значного стрибка в здатності волоконно -оптичних систем зв'язку, подвоєння кожні півроку. До 2001 року вона досягла дивовижної швидкості 10 ТБ/с, що в 200 разів більше систем волоконно -оптичного зв'язку у 1980 -х роках. В останні роки рівень передачі ще більше збільшився до 14 ТБ/с, вимагаючи лише одного ретранслятора кожні 160 кілометрів.

Основна увага розробки системи оптичного зв'язку п’ятого покоління полягає в розширенні робочого діапазону довжини хвилі мультиплексора хвилі дивізії довжини хвилі. Традиційний діапазон довжин хвиль, широко відомий як "діапазон C", становить приблизно 1530 нанометрів та 1570 нанометрів, тоді як смуга низьких втрат сухого волокна в новій смузі поширюється на 1300 нанометрів та 1650 нанометрів. Іншою технологією, що розвивається, є впровадження концепції оптичних солітонів, які використовують нелінійні ефекти оптичних волокон, щоб дозволити імпульсам протистояти дисперсії та підтримувати їх початкову форму хвилі.

З 1990 по 2000 рік індустрія оптичних волоконних комунікацій значно зросла через вплив пінопласту в Інтернеті. Крім того, деякі нові мережеві програми, такі як відео на вимогу, роблять зростання пропускної здатності в Інтернеті навіть перевищують збільшення темпів транзисторів в інтегрованих мікросхемах, що очікують законом Мура. Від розриву Інтернет -піни до 2006 року індустрія оптичних волоконних комунікацій продовжувала своє життя через консолідацію підприємств та зменшення витрат за допомогою аутсорсингу.

Послати повідомлення

Вам також може сподобатися